Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2017 року Справа № 915/871/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Барицької Т.Л.,суддів:Губенко Н.М., Гольцової Л.А.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Миколаївгаз"на постановуОдеського апеляційного господарського суду від 06.12.2016та на рішеннягосподарського суду Миколаївської області від 05.10.2016у справі№ 915/871/16 господарського суду Миколаївської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"доПублічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Миколаївгаз"простягнення грошових коштів у сумі 2 203 525,04 грн.в судовому засіданні взяли участь представники:

- ПАТ "НАК "Нафтогаз України" Єфременко О.О.,

- ПАТ "Миколаївгаз" Палькевич Н.С.,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2016 року Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (надалі - ПАТ "НАК "Нафтогаз України" / позивач) звернулось до господарського суду Миколаївської області із позовом до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Миколаївгаз" (надалі - ПАТ "Миколаївгаз" / відповідач) про стягнення за договором купівлі-продажу природного газу № 13-399-ПР від 31.01.2013 суми основного боргу у розмірі 0,01 грн., пені у розмірі 9 680,64 грн., 3 % річних у розмірі 345 005,49 грн., інфляційних втрат у розмірі 1 848 838,90 грн.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 05.10.2016 (суддя Корицька В.О.) позов задоволено частково: стягнуто з ПАТ "Миколаївгаз" на користь ПАТ "НАК "Нафтогаз України" грошові кошти в загальній сумі 1 932 942,36 грн., з яких: 0,01 грн. основного боргу, 328 737,01 грн. 3 % річних, 1 575 639,69 грн. інфляційних втрат, у решті позовних вимог відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 06.12.2016 (головуючий суддя Ліпчанська Н.В., судді: Лисенко В.А., Ярош А.І.) рішення господарського суду Миколаївської області від 05.10.2016 залишено без змін.

Крім того, вказаною постановою від 06.12.2016 задоволено частково заяву ПАТ "Миколаївгаз" про розстрочення виконання рішення суду, розстрочено виконання рішення господарського суду Миколаївської області від 05.10.2016 строком на 1 рік шляхом щомісячного погашення заборгованості рівними частинами у розмірі 161 078,53 грн., починаючи з січня 2017 року.

Відповідач, не погоджуючись із вказаними рішенням та постановою, звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить рішення та постанову в частині стягнення з відповідача на користь позивача 0,01 грн. основного боргу, 328 737,01 грн. 3 % річних, 1 575 639,69 грн. інфляційних втрат та 28 565,65 грн. судового збору, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову в цій частині відмовити.

Ознайомившись з матеріалами справи та встановленими судами першої та апеляційної інстанції обставинами, перевіривши повноту їх встановлення та правильність надання їм юридичної оцінки, дотримання судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 31.01.2013 між ПАТ "НАК "Нафтогаз України" (продавець) та ПАТ "Миколаївгаз" (покупець) укладено договір на купівлю-продаж природного газу № 13-399-ПР (надалі - договір), відповідно до умов якого продавець зобов'язався передати у власність покупцю у 2013-2015 роках природний газ, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити газ на умовах договору.

Згідно з п. 3.3 договору приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу.

Пунктом 3.4 договору погоджено, що не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скріплені печаткою покупця два примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, зобов'язується повернути покупцеві один примірник оригіналу акту, підписаного уповноваженим представником та скріпленого печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Підписані акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Як передбачено пунктом 5.1 договору, ціна (граничний рівень ціни) на природний газ установлюється НКРЕ.

У разі зміни НКРЕ ціни на природний газ вона є обов'язковою для сторін за договором з моменту введення її в дію, про що сторонами підписується додаткова угода до договору (п. 5.3 договору)

У відповідності з п. 6.1 договору (в редакції додаткової угоди № 3 від 28.04.2014) оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами у національній валюті шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки. У разі неповної оплати остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється покупцем до 20 числа місяця, наступного за місяцем реалізації газу, на підставі підписаного сторонами акта приймання-передачі газу за розрахунковий місяць.

В силу положень розділу 11 договору (в редакції додаткової угоди № 11 від 23.03.2015), останній набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін, поширює дію на відносини, що фактично склались між сторонами з 01.01.2013, і діє в частині реалізації газу до 30.06.2015, а в частині проведення розрахунків за газ - до їх повного здійснення.

Так, судами встановлено, що на виконання умов договору позивач поставив відповідачу природний газ на загальну суму 88 817 928,07 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання-передачі природного газу, підписаними обома сторонами та скріпленими їхніми печатками.

У свою чергу, відповідач сплатив за поставлений йому природний газ за договором тільки в сумі 88 817 928,06 грн., у зв'язку з чим в ПАТ "Миколаївгаз" залишилася непогашеною сума у розмірі 0,01 грн.

Відповідно ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно, ставляться, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ч. 2 ст. 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Виходячи з викладеного, господарські суди попередніх інстанцій, встановивши, що відповідач не здійснив повну оплату поставленого природного газу, дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення заборгованості в сумі 0,01 грн.

При цьому, Вищий господарський суд України погоджується з правомірною позицією місцевого та апеляційного господарських судів про безпідставність посилань ПАТ "Миколаївгаз" на ненастання строку остаточних розрахунків, зважаючи на ненаправлення ПАТ "НАК "Нафтогаз України" оригіналів підписаних актів приймання-передачі природного газу в порядку, визначеному п. 3.4. договору, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 3 ст. 213 ЦК України при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України регламентовано, що у разі якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Як уже зазначалося, пунктом 6.1 договору сторони погодили, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами у національній валюті шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки. У разі неповної оплати остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється покупцем до 20-го числа місяця, наступного за місяцем реалізації газу, на підставі підписаного сторонами акта приймання-передачі газу за розрахунковий місяць.

В силу частини 1 статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Отже, пунктом 6.1 договору встановлено конкретний строк остаточного розрахунку за фактично переданий газ - до 20-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу. Вказана умова договору, яка відповідає приписам ч. 1 ст. 530 ЦК України, не містить жодних застережень щодо настання обов'язку відповідача з оплати газу протягом певного терміну після підписання позивачем акта приймання-передачі газу чи після повернення одного примірника оригінала акта покупцю.

Водночас, згідно з п. 3.4 договору акти приймання-передачі газу визначаються в якості підстави для остаточних розрахунків сторін, але, з урахуванням змісту п. 6.1 цього договору, несвоєчасне підписання чи неповернення продавцем актів приймання-передачі за минулий місяць жодним чином не змінює встановлений конкретний строк оплати поставленого газу. Тобто, настання обов'язку з оплати спожитого газу не прив'язується до моменту підписання чи повернення продавцем вказаних актів.

Беручи до уваги зазначене, суди підставно вказали, що пункт 6.1 договору та його інші положення жодним чином не ставлять обов'язок відповідача щомісячно сплачувати за отриманий газ до 20-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу, в залежність від дати оформлення чи повернення продавцем відповідного акта приймання-передачі природного газу. Тобто, прострочення грошового зобов'язання відповідача за договором не пов'язане з моментом реального підписання чи повернення відповідного акта.

Окрім того, зі змісту договору не вбачається, що будь-які його умови містили би застереження з цього приводу, зокрема, щодо можливості відліку 20-денного строку оплати з дня підписання акта приймання-передачі газу або дати його повернення покупцю продавцем, а отже, час підписання сторонами відповідного акта ніяк не впливає на момент виникнення прострочення за грошовим зобов'язанням відповідача.

Акти приймання-передачі газу лише фіксують остаточний обсяг переданого газу за минулий місяць, а тому, виходячи з показників своїх комерційних вузлів обліку газу, відповідач мав усі дані щодо фактичних щомісячних обсягів отриманого природного газу для своєчасного проведення розрахунків з постачальником. Крім того, пункт 3.4 договору зобов'язує саме покупця надати продавцеві підписані та скріплені печатками покупця та газотранспортного підприємства два примірники акта приймання-передачі газу, в якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість.

При цьому, господарськими судами попередніх інстанцій правомірно було взято до уваги, що основна заборгованість сплачена відповідачем практично в повному обсязі, що свідчить про визнання з боку відповідача настання строку для розрахунків без отримання (за його словами) підписаного з двох сторін акта приймання-передачі газу, визнання обсягів отриманого газу та його вартості.

З огляду на вищенаведене, відхиляються посилання ПАТ "Миколаївгаз" в поданій до Вищого господарського суду України касаційній скарзі на те, що непідписання та ненаправлення актів приймання-передачі у порядку, встановлено п. 3.4 договору, позбавляє відповідача можливості здійснити остаточний розрахунок за звітний місяць.

Звертаючись до господарського суду з позовом, ПАТ "НАК "Нафтогаз України" також просило стягнути з ПАТ "Миколаївгаз" пеню у розмірі 9 680,64 грн.

Так, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

В силу положень статей 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Заявляючи вимогу про стягнення 9 680,64 грн. пені, ПАТ "НАК "Нафтогаз України" посилалося на п. 7.2 договору в редакції додаткової угоди № 8 від 22.12.2014, відповідно до якого у разі порушення покупцем строків оплати, передбачених п. 6.1 договору, з покупця стягується пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Однак, судами правильно було зауважено, що пунктом 7.2 договору (в редакції додаткової угоди № 2 від 31.12.2013, що діяла станом на час нарахування пені, а саме з 20.11.2014 по 27.11.2014) сторони погодили, що у разі, якщо до 20 числа місяця, наступного за місяцем закінчення строку дії Договору в частині поставки газу (Розділ ХІ Договору), покупець не здійснить повну оплату фактично отриманого за Договором природного газу, покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити продавцеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Розділ ХІ договору встановлює, що договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін, діє в частині реалізації газу до 30.06.2015, а в частині проведення розрахунків за газ - до їх повного здійснення.

Частиною 1 статті 627 ЦК України унормовано, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

А відтак, господарський суд Миколаївської області та Одеський апеляційний господарський суд дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовної вимоги про стягнення суми пені, враховуючи, що умовами договору (в редакції додаткової угоди № 2 від 31.12.2013, що діяла станом на час нарахування пені, а саме з 20.11.2014 по 27.11.2014) передбачено сплату відповідачем (ПАТ "Миколаївгаз") пені тільки у випадку прострочення ним повної оплати фактично отриманого за договором природного газу після 20-го числа місяця, наступного за місяцем закінчення строку дії договору в частині реалізації газу (розділ XI договору), тоді як позивач (ПАТ "НАК "Нафтогаз України) посилався на п. 7.2 договору в редакції додаткової угоди № 8 від 22.12.2014, яка відповідно до п. 6 цієї угоди набула чинності тільки з 22.12.2014.

Крім того, згідно зі ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з рахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем було нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 1 848 838,90 грн. інфляційних втрат та 345 005,49 грн. 3 % річних.

Відповідно до п. 1.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Згідно з п. 4.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" до вимог про стягнення сум процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність (стаття 257 названого Кодексу).

Зважаючи на викладене, господарський суд першої інстанції, з яким підставно погодився і апеляційний господарський суд, перевіривши розрахунок позивача, дійшов висновку, що строки позовної давності щодо вимог про стягнення 3 % річних за лютий, липень 2013 року пропущені, оскільки позовна заява подана до суду 06.08.2016, а самі вимоги про стягнення заявлені за період з 20.02.2013 по 27.11.2014, з огляду на що обґрунтовано постановив до стягнення 328 737,01 грн. 3 % річних.

Пунктом 3.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" роз'яснено, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відтак, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що місцевий господарський суд, встановивши, що позивачем не враховані наведені положення щодо розрахунку розміру боргу з урахуванням індексу інфляції, та здійснивши перерахунок розміру заявлених до стягнення інфляційних втрат, дійшов вірного висновку про стягнення з ПАТ "Миколаївгаз" на користь ПАТ "НАК "Нафтогаз України" 1 575 639,69 грн. інфляційних втрат, з чим правомірно погодився і господарський суд апеляційної інстанції.

До того ж, під час розгляду даної справи господарським судом апеляційної інстанції, ПАТ "Миколаївгаз" подало заяву про розстрочення виконання рішення, посилаючись, при цьому, на вкрай незадовільний фінансовий стан підприємства, що обумовлений, в першу чергу, наявністю заборгованості різними категоріями споживачів за розподіл природного газу, у зв'язку з чим ПАТ "Миколаївгаз" вживаються заходи щодо стягнення заборгованості зі споживачів у судовому порядку. Крім того, відповідач зазначав, що має єдину на території міста аварійно-диспетчерську службу, яка забезпечує безпеку в газовому господарстві на території м. Миколаєва та області, але через брак коштів буде не в змозі обслуговувати газові мережі, оскільки не буде коштів на купівлю палива для автомобілів аварійно-диспетчерської служби, купівлі необхідних матеріалів для поточного ремонту газових мереж. Всі служби ПАТ "Миколаївгаз" щоденно виконують покладені на них завдання для забезпечення безперебійного та безпечного газопостачання в місті.

У зв'язку з несприятливою фінансовою ситуацією, ПАТ "Миколаївгаз" підкреслювало, що не може виконати рішення суду негайно, однак не уникає свого обов'язку перед позивачем, а шукає шляхи та вживає заходи для погашення боргу, що дозволить відновити його порушені права, в т.ч. шляхом звернення до суду щодо розстрочення виконання судового рішення

Відповідно до ч. 1 ст. 121 ГПК України за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони виконавчого провадження або за власною ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови.

Постановою пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17.10.2012 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" роз'яснено, що господарський суд на підставі статті 121 ГПК має право за заявою сторони, державного виконавця, прокурора або за власною ініціативою у виняткових випадках залежно від обставин справи відстрочити, розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови (далі - рішення), змінити спосіб та порядок їх виконання. Розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатись господарським судом. При цьому слід мати на увазі, що розстрочка можлива при виконанні рішення, яке стосується предметів, що діляться (гроші, майно, не визначене індивідуальними ознаками; декілька індивідуально визначених речей тощо).

Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо (п. 7.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17.10.2012 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України").

Зважаючи на наведене, судова колегія погоджується з Одеським апеляційним господарським судом стосовно часткового задоволення заяви ПАТ "Миколаївгаз" про розстрочення виконання рішення господарського суду Миколаївської області від 05.10.2016 строком на 1 рік шляхом щомісячного погашення заборгованості рівними частинами у розмірі 161 078,53 грн., починаючи з січня 2017 року.

Вищий господарський суд України вважає помилковими посилання ПАТ "Миколаївгаз" на висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 08.01.2014 у справі № 911/27/25/13-г та у постанові від 30.09.2014 у справі № 927/1232/13, оскільки, судові рішення у вказаних справах прийнято з урахуванням встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин цих справи, які відрізняються від встановлених обставин в межах розгляду даної справи.

Перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 1115 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення судами попередніх інстанцій, колегія суддів дійшла висновків про те, що місцевий та апеляційний господарські суди в порядку ст.ст. 47, 43 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізували відносини сторін.

Відповідно до ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Твердження ПАТ "Миколаївгаз" про порушення і неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм чинного матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових актів не знайшли свого підтвердження, з огляду на що підстав для скасування рішення господарського суду Миколаївської області від 05.10.2016 та постанови Одеського апеляційного господарського суду від 06.12.2016 не вбачається.

Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Такі рішення можуть бути скасовані лише у виняткових обставинах, а не тільки з метою одержання іншого рішення у справі (вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року у справі № 908/4804/14).

Керуючись ст. ст. 1115 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Миколаївгаз" залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 06.12.2016 та рішення господарського суду Миколаївської області від 05.10.2016 у справі № 915/871/16 залишити без змін.

Головуючий суддя Т.Л. Барицька

Судді: Н.М. Губенко

Л.А. Гольцова